СТОРІНКА РЕАБІЛІТОЛОГА

Велика та дрібна моторика

Моторика – це сукупність довільних і послідовних рухів, в результаті яких можна виконати конкретне завдання (наприклад – сісти, зробити крок, стиснути кулак). Звичайно ж, для дорослих ця активність не є складною, адже за роки життя «тренувань» у них було достатньо, а для дітей зробити деякі рухи буває досить складно.

Існують 2 основні види моторики:

Велика (загальна) – орієнтована на «автоматичні» рухи певними групами м’язів;

Дрібна – стосується точних рухів руки, а також процесів, в яких потрібно координувати роботу очей і верхніх кінцівок.

Останнім часом дуже багато говорять про розвиток дрібної моторики, а загальна моторика залишається в тіні. Але вона починає розвиватися набагато раніше дрібної і має не менш важливе значення у всебічному розвитку дитини. Ця моторика закладає базу для фізичного розвитку людського організму. На цій основі трохи пізніше буде відбуватися розвиток більш точних рухів, які і є дрібною моторикою.

Плюси розвитку великої моторики:

– Удосконалення вестибулярного апарату дитини. Фізично розвинений дошкільник впевненіше почуває себе при освоєнні нових рухів. А значить буде більш впевненим у собі і успішним в колективі. – Зміцнення всіх великих м’язів і суглобів. – Підготовка до виконання дій з дрібною моторикою. Важко навчитися тримати ложку або виделку, олівець або ручку, якщо м’язи руки слабкі. – Сприяє мовному розвитку. – Забезпечується розвиток зорової і слуховогої уваги дитини. – Формується міжпівкульна взаємодія. Це буде потрібно в шкільні роки, коли різні навчальні предмети вимагають роботи різних півкуль головного мозку. – У дітей складається образ власного тіла.

Існує велика кількість різноманітних ігор та вправ, які допоможуть розвинути загальну моторику у дітей шкільного і дошкільного віку.

1. Ходьба на ходулях та інші ігри на утримання рівноваги.

Утримування рівноваги часто для маленької дитини є дуже складним завданням. При використанні ходуль зміцнюється склепіння стопи, здійснюється профілактика плоскостопості, розвиток і зміцнення м’язів ніг і рук, координація рухів.

2. Фізична зарядка. Виконання всіляких вправ на повороти і нахили, ходіння на носках і п’ятах, махи і присідання, стрибки і схрещування рук допомагають навчитися контролювати своє тіло і розвинути великі м’язи. Вправи на дзеркальне копіювання рухів дозволить розвинути реакцію і навчитися відчувати своє тіло в ігровій та веселій формі.

3. Ігри на кидання і попадання в ціль з використанням м’яча, дартсу, стріл, бадмінтону. М’яч можна катати, кидати і ловити, з ним присідати і нахилятися, виконувати вправи сидячи на м’ячі, стрибати на гімнастичному м’ячі. Такі ігри допоможуть відчути своє тіло і розвинути окомір.

4. Ігри зі скакалкою допоможуть в розвитку уважності і координації рухів.

5. Масажні килимки. Регулярне застосування масажного килимка, сприяє поліпшенню загального стану організму дітей і дорослих, зміцнює м’язи стопи і ніг, так само масажний килимок нормалізує кровообіг в кінцівках, і звичайно ж просто приносить задоволення і відпочинок ніжкам після трудового дня.

6. Двоколісні і триколісні велосипеди, самокати і беговели. Ці інструменти допомагають розвивати не тільки відчуття рівноваги, а й зміцнюють м’язи ніг у дитини.

7. Тунель. Повзання по тунелю часто виявляється неймовірно захоплюючою діяльністю для дитини, яка одночасно тренує свої моторні навички та розвиває почуття незмінності і стійкості об’єктів. Необов’язково купувати спеціальний тунель для того, щоб дитина могла насолодитися цим заняттям. Можна вибудувати в ряд великі картонні коробки або побудувати тунель зі стільців і ковдр. Ігри в тунелі можуть бути перетворені в безліч інших занять, починаючи від гри в поїзд і закінчуючи уявним табором.

8. Смуга перешкод. Смуга перешкод являє собою чудову можливість використання різноманітних вправ на велику моторику.

____________________________________________________________________________

ПАМ’ЯТКА ЩОДО РІЗНОВИДІВ ПАТОЛОГІЇ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ

1. Захворювання нервової системи: 

– дитячий церебральний параліч;

– міопатія;

– тяжкі порушення опорно-рухового апарату після перенесеного поліомієліту, полирадикулоневрита, інших нейроінфекцій.

2. Вроджена патологія опорно-рухового апарату: 

– вроджений вивих стегна;

– кривошия;

– клишоногість, плоскостопість та вальгусна деформація стоп;

– аномалії розвитку хребта (сколіоз);

– артрогрипоз (вроджені вади зовнішності).

– плоскостопість, вальгусна деформація стоп;

– недорозвинення і дефекти кінцівок; та ін.

3. Набуті захворювання і пошкодження опорно-рухового апарату: 

– травми спинного і головного мозку, кінцівок;

– поліартрит;

– захворювання скелета (остеомієліт, пухлини кісток і ін.);

– системні захворювання скелета (рахіт, хондродистрофия).

 Порушення функцій опорно-рухового апарату спостерігаються у 5-7% дітей і можуть носити як вроджений, так і набутий характер. Відхилення в розвитку дітей з такою патологією відрізняються значною різноманітністю і можуть мати різну ступінь вираженості. Провідним у дітей із порушеннями опорно-рухового апарату є руховий дефект – затримка формування, недорозвинення, порушення або втрата рухових функцій. Рухові розлади у таких дітей супроводжуються порушеннями психіки і мовлення

 Незважаючи на те, що опорно-рухова система, здавалося б, є найміцнішою структурою нашого організму, в дитячому віці вона найбільш вразлива. Саме в дитинстві та підлітковому віці виявляють такі патології як кривошия, плоскостопість, сколіоз, кіфоз та інші порушення постави. І якщо, вчасно не вжити належних заходів, для усунення вроджених або набутих у дитини дефектів, в зрілому віці його можуть очікувати куди більш важкі наслідки: міжхребетні грижі, остеохондроз та ін.

 Для того, щоб уникнути або максимально скоригувати порушення опорно-рухового апарату, необхідно розуміти причини їх виникнення.

Наприклад, така поширена патологія як кривошия — це захворювання шийного кістково-м’язового апарату, що виявляється неправильним положенням голови у дитини і обмеженням її рухливості. Саме вроджена кривошия є однією з причин розвитку у дитини сколіозу, оскільки, намагаючись надати голові вертикального положення, малюк починає піднімати плечі і сутулитися.

Звичайно ж, сколіоз розвивається і по ряду інших причин: слабка постава дитини, відсутність регулярної фізичної активності, тривале проведення часу за комп’ютером, неправильне положення тіла, в той час як дитина сидить.

 Основоположним фактором у виникненні деформації хребетного стовпа є слабкість м’язів, що оточують хребет, через що вони не можуть виконувати свою опорну функцію.

М’язова слабкість також сприяє розвитку плоскостопості у дитини.  Вроджена плоскостопість виникає як результат слабкості сполучної тканини стопи, через, що м’язи і зв’язки стопи невзмозі сформувати правильний вигин. Також плоскостопість може розвинутися, якщо м’язи стопи недостатньо стимулюються зовнішнім середовищем, наприклад, внаслідок невдало підібранного взуття.

Чим небезпечна плоскостопість?

  • Проблеми з гомілковостопними суглобами: вивихи, підвивихи;
  • Проблеми з колінами: артрити, артрози, травми зв’язок, менісків;
  • Скручування таза і викривлення хребта;
  • Болісні головні болі;
  • Підвищена стомлюваність;
  • Погіршення зору.

 І це далеко не повний список…

 Вальгусна деформація стоп в дитячому віці може стати не тільки причиною формування неправильної ходи, в результаті цієї патології стопа перестає виконувати свою основну роль амортизатора і захищати хребет від підвищених фізичних навантажень при бігові, ходьбі, під час занять спортом.

 Не варто думати, що при вальгусних порушеннях можна обійтися звичайними фізичними вправами, вони підійдуть лише для підтримки нормального стану ніжки. Тільки спеціальний ЛФК при вальгусній деформації стопи допоможе швидко і ефективно вирішити проблему.

 Перераховані захворювання опорно-рухового апарату у дітей на ранніх стадіях піддаються повній корекції, а на більш пізніх, наприклад сколіоз III-IV ступеня, зовнішній дефект і ймовірність розвитку ускладнень можна звести до мінімуму. 

РУХАНКА

ДИТИНА ХОДИТЬ НАВШПИНЬКИ. ЦЕ НОРМАЛЬНО?

Так, в більшості випадків це абсолютно нормально, якщо:
• дитина здорова і добре розвивається,
• у дитини немає затримки в розвитку,
• дитина ходить навшпиньках періодично і може спокійно пересуватися, ставлячи ногу
на повну стопу,
• у дитини немає порушення координації і не підгинаються коліна під час ходьби,
• дитина ставить на носочки обидві ноги,
• моторні навички дитини постійно прогресують.
У тому випадку, якщо ходьба на носочках не супроводжується переліченими
симптомами, вона вважається ідіопатичною (тобто неясного походження). Як випливає з
назви, причини такої поведінки невідомі.
Чому діти взагалі ходять на носочках?
Як говорить Пар Енгстрем, доктор медичних наук з Каролінського інституту в
Стокгольмі, він і його колеги проводили відповідне дослідження і прийшли до висновку, що
часто здорові діти ходять навшпиньки через те, що їхня нервова і м’язова системи просто
недосконалі.
За словами українського педіатра Євгена Комаровського, ходіння навшпиньки
свідчить про те, що у маленьких дітей у віці до трьох років дуже добре розвинені м’язи
гомілкостопа, оскільки навчання ходьбі вимагає великих фізичних зусиль.
Ідіопатична ходьба на носочках передається у спадок – якщо один з батьків в дитинстві
був любителем переміщатися навшпиньки, велика ймовірність того, що цією звичкою
обзаведеться і дитина.
Які факти про ходьбі на носочках потрібно знати, щоб даремно не турбуватися?
• Близько п’яти відсотків всіх дітей в світі час від часу ходять навшпиньки
• Половина з них самостійно і без будь-якого втручання з боку батьків і медиків
відмовляються від цієї звички до п’яти з половиною років
• Деякі діти продовжують ходити навшпиньки і після п’яти з половиною років і
витрачають на це приблизно 25 відсотків усього часу, що вони проводять на ногах
• Часто діти ходять навшпиньки без медичної причини, а просто тому, що їм це
подобається
• Ідіопатична ходьба на носочках не потребує лікування, якщо дитина молодше шести
років.
Чи можна самостійно відучити дитину ходити навшпиньки?
Так, можна, якщо щодня займатися з дитиною гімнастикою, не кидати вправи аж до
досягнення результату і повертатися до них, якщо дитина знову взявся вставати
навшпиньки, навіть епізодично. Інше питання – в безумовній необхідності вправ.
Українські педіатри вважають, що починати відучувати навіть абсолютно здорову
дитину від ходи навшпиньках необхідно якомога швидше, роблячи йому масаж, займаючись
з ним спеціальними вправами (присідання на маленький стільчик, сидячи на якому дитина
може поставити стопи на підлогу, обертання стопою в положенні лежачи на спині із
зігнутими колінами, стояння на кубиках або тенісних м’ячиках).
На Заході єдиної думки на цей рахунок немає. Одні лікарі вважають, що в процес
ходьби на носочках, якщо він не заважає розвитку дитини і не є ознакою неврологічного
захворювання, до шести років втручатися не потрібно. Інші фахівці дотримуються думки
про те, що тривала ходьба навшпиньки (довше трьох років) може стати причиною
укорочення сухожиль і м’язів, недостатнього розвитку п’яти, уповільненого зростання стопи,
тому гімнастику потрібно починати робити в два-три роки.
Рішення про необхідність гімнастики потрібно приймати виважено. У будь-якому
випадку фізичне навантаження не зашкодить здоровій дитині. Крім того, добре на м’язи ніг
діє плавання, заняття на фітболі і ходіння по ортокилимкам. Не забувайте також, що у
дитини повинно бути зручне взуття для прогулянок, підібрана за розміром.
Коли любителя ходіння навшпиньках варто показати лікарю?
Зазвичай лікарі рекомендують звертатися до педіатрів, неврологів і ортопедів, якщо
ідіопатична хода навшпиньках затягується і триває більше трьох років. У цьому випадку
лікар повинен оцінити розвиток великої і дрібної моторики дитини та встановити, чи не
пошкодила ходьба навшпиньках ахіллове сухожилля і литкові м’язи.
У тому випадку, якщо лікар зауважує, що ходіння навшпиньках завдає шкоди здоров’ю
і розвитку дитини, він може порекомендувати пройти курс фізіотерапії, призначити вправи і
масаж, а в крайньому випадку – направити дитину на операцію. Крім того, якщо
спостерігаються інші неврологічні синдроми, проводиться діагностика з метою виключення
аутизму і церебрального паралічу.
Але все-таки ходьба на носочках не завжди безпричинна. Ознаками яких
захворювань вона може бути?
На жаль, ходьба навшпиньки дійсно не завжди безпечна і буває симптомом м’язового
захворювання або особливого устрою нервової системи.
• Дослідження показують, що ходьба навшпиньки (поряд з ходінням на п’ятах) може
бути одним із проявів аутизму і розладів аутистичного спектру. В роботі шведських
вчених за участю 1400 дітей говориться, що 41 відсоток дітей з РАС ходять або ходили
навшпиньки.
• Ходіння навшпиньках після шести років може бути ознакою укорочення ахіллового
сухожилля або литкових м’язів. Цей стан лікується операцією, але вчені вважають, що
в майбутньому терапія може бути і не інвазійною.
• Ходьба навшпиньках, порушення координації і моторних функцій можуть бути
проявом перивентрикулярної лейкомаляції, форми ураження білої речовини півкуль
мозку, яка зустрічається у недоношених дітей.
• Переміщення навшпиньки може бути легкою формою дитячого церебрального
паралічу у недоношених дітей.
Як говорилося вище, всі ці стани обов’язково супроводжуються іншими ознаками і
вимагають контролю лікарів

Лікувальна фізична культура в домашніх умовах

Фізична активність є важливою складовою розвитку дитячого організму, запорукою фізичного й розумового здоров’я.

Автоматизація, механізація і загалом сучасні умови життя значно знизили м’язову активність та зменшили фізичне навантаження, це зумовлює гіпокінезію – особливий стан організму, зумовлений недостатньою руховою активністю.

Фізичні вправи сприяють роботі центральної нервової системи, опорно-рухового апарату, внутрішніх органів. Вони зміцнюють і загартовують організм, роблять дітей цілеспрямованими та організованими. Тому, достатня рухова активність необхідна для гармонійного розвитку!

Лікувальна фізична культура (ЛФК) – метод лікування, що полягає в застосуванні фізичних вправ і природних факторів до хворої дитини з лікувально-профілактичними цілями. В основі цього методу лежить використання основної біологічної функції організму – руху

Лікувальна фізкультура (ЛФК) – це ефективний та доступний метод відновлення і зміцнення здоров’я, невід’ємний елемент реабілітаційних заходів для людей, які пережили травми, і різні соматичні і психічні захворювання. Це розділ медицини, що вивчає лікування і профілактику різних хвороб за допомогою методів фізкультури. Лікувальна фізкультура також розділ фізичної культури, де фізичні вправи виступають як метод відновлення здоров’я та працеспроможності людини.

Лікувальну фізкультуру застосовують:

1. Для відновлення і підвищення фізичної активності та працездатності людини.

2. Для стабілізації та гармонізації психоемоційного стану людини.

3. Для поліпшення і відновлення загального рівня обміну речовин.

4. Для зміцнення м’язів тіла, і відновлення фізичної активності людини.

5. Для зменшення частоти та інтенсивності больових нападів.

6. Для корекції координації рухів і відчуття рівноваги.

7. Стимуляція кровообігу і лімфообігу в тілі.

8. Розробка пристосувальних механізмів для компенсації порушених фізіологічних функцій.

Існують протипоказання до призначення ЛФК

Вони діляться на постійні та тимчасові. До постійних відносять тяжкі, незворотні захворювання. Тимчасовими причинами можуть бути гострі періоди захворювання, запальні процеси, кровотечі, больові синдроми, важкий стан хворого.

Зазвичай заняття ЛФК проходять під наглядом спеціаліста. Але отримавши необхідні рекомендації та настанови, лікувальною фізкультурою можна займатись в домашніх умовах. Вчитель-реабілітолог чи інструктор з ЛФК зможе підібрати правильні та ефективні вправи. При цьому потрібно враховувати наступні моменти: характер патології, вік, фізичні можливості, особливості організму.

Стандартний комплекс вправ складається із трьох частин:

⦁ Вступна. Завданням є підготовити організм до навантаження, підібрати відповідні вправи, стимулювати процеси реабілітації. Тут застосовуються елементарні вправи, такі як: загальнозміцнювальні вправи, дихальна гімнастика, різновиди ходьби. ⦁ Основна. На цьому етапі вправи спрямовані на проблемні зони пацієнта. Основним завданням є відновити функції організму. В комплекс вводять спеціальні вправи та долучають необхідні гімнастичні обладнання та тренажери. Вправи можуть виконуватися з використанням різноманітних допоміжних засобів (гімнастичних палок, м’ячів, гантель та інших уважувачів, на гімнастичній стінці, на гімнастичній лаві), з використанням елементів гри. ⦁ Заключна. Цей період характеризується ліквідацією залишкових функціональних порушень. Використовуються вправи та навантаження, зважаючи на вік та можливості пацієнта. Заключна частина повинна складатися з дихальних вправ, вправ на розслаблення, її завдання – зниження фізіологічного навантаження і приведення організму до відносно спокійного стану.

В теперішній час діти ведуть малорухливий спосіб життя. Тому необхідним є те, щоб фізичні навантаження займали важливе місце у їхньому житті. Це один із основних компонентів у лікуванні та профілактиці. Крім уроків фізичної культури в школі чи в закладах дошкільної освіти, діти можуть займатись фізичною культурою і вдома. Бажано щоб заняття не були примусовими, вправи повинні викликати у них позитивні емоції та зацікавлення. ЛФК може проводитись в ігровій формі.

У комплекс ЛФК входить ранкова гімнастика. Вона сприятливо впливає на організм дитини, підвищує працездатність, сприяє наполегливості та дисциплінованості. Ранкові вправи включають основні рухи, такі як: повороти голови, махи руками, ногами, ходьба, присідання, підскоки. Також додатково можна використовувати, м’ячики, палиці та інший спортивний інвентар. Для повноцінних занять ЛФК можна облаштувати вдома спортивний куточок. Це стане одним із улюблених місць для ваших діток.

Чудовим варіантом для дітей будь-якого віку є шведська стінка, яку додатково можна укомплектувати різними цікавими елементами: кільця, мотузкова драбина, гірка, канат та ін. Також для безпеки вашого малюка буде необхідним гімнастичний мат. Шведська стінка – багатофункціональний тренажер, на якому можна виконувати різноманітні вправи для зміцнення всіх груп м’язів, розвитку вестибулярного апарату, профілактики захворювань центральної нервової системи, розумового розвитку та оздоровлення організму в цілому.

Батьки також можуть долучатися до занять фізичною культурою в домашніх умовах. Дивлячись на приклад батьків, діти будуть займатись з більшою мотивацією та задоволенням.

07.12.2021 р.

РОЗВИВАЄМО КООРДИНАЦІЮ РУХІВ

Щоб маля зростало здоровим, спритним і кмітливим, необхідно постійно розвивати його здібності. Не варто забувати і про велику моторику, адже без хорошої координації рухів тіла дитині не обійтися

Чому найменше важливі рівновага й координація для дітей?

 Розвинена координація допомагає дитині рухатися спритно і впевнено, а також сприяє правильній поставі. Розвинена координація передбачає не тільки злагоджені рухи, а й узгоджену взаємодію процесів збудження і гальмування в корі головного мозку. Саме тому у гіперактивних малюків часто виникають проблеми з координацією.

У дитини є певні проблеми з рівновагою та координацією, якщо вона :

  • Легко падає, часто спотикається або не може швидко «відновитись» після втрати рівноваги.
  • Рухається скуто, двигун тіла не відтворює плавності, гнучкості (наприклад, бігає, як «робот»).
  • Уникає фізичної активності (наприклад, активних ігор на майданчику, занять спортом).
  • Відстає на етапі розвитку (наприклад, пізно починає повзати або ходити).
  • Повільніше, ніж однолітки, освоює фізичні навігації (наприклад, повітря на велосипеді, плавання чи лазіння по деревах).
  • Менш спритна, здібна ніж однолітки, у спорті (наприклад, у командних видах спорту).
  • Штовхає важче, швидше рухається або порушує особистий простір інших дітей більше, ніж вони того хочуть.
  • Боїться нових фізичних ігор (наприклад, гойдалок) або висоти, яка не лякає однолітків.

  Розвинена координація передбачає не тільки злагоджені рухи, а й узгоджену взаємодію процесів збудження і гальмування в корі головного мозку. Саме тому у гіперактивних малюків часто виникають проблеми з координацією.

Профілактика плоскостопості

Якщо батьки помітили, що дитина часто втомлюється, починає кульгати при ходьбі, стоптує взуття на одну сторону, ніжки ставить на внутрішню частину стопи або ж зовнішню, сутулиться, то, швидше за все, у дитини формується плоскостопість. При цих симптомах потрібно відразу ж звернутися до лікаря – ортопеда, тому що профілактика та лікування плоскостопості у дитини повинні починатися якомога раніше. Плоскостопість у дитини – дуже поширене захворювання опорно-рухового апарату. По суті – це деформація стопи дитини з сплощенням її склепіння. Зазвичай деформується у дітей подовжній звід стопи, з-за цього підошва стає плоскою і починає всією своєю поверхнею стосуватися підлоги.

Як визначити плоскостопість у дитини?

Визначити плоскостопість у дитини можна наступним чином: змастіть стопи дитини акварельними фарбами або звичайною соняшниковою олією і поставте його акуратно на аркуш білого паперу, яка добре вбирає масло. Відверніть на 1-2 хвилини увагу дитини, щоб він постояв на місці. Потім зніміть дитину з паперу і уважно подивіться на отримані відбитки стоп. Якщо сліди закарбувалися у формі «боба» – можете не переживати, це цілком нормально. У випадку, якщо вся стопа відбилась цілком – вам є про що турбуватися, спостерігається схильність дитини до плоскостопості, приділіть цьому увагу поки не пізно.

Причини плоскостопості:

1.     Спадковість;

2.     носіння «неправильного» взуття (зовсім без каблука на плоскій підошві, дуже широкого або вузького взуття);

3.     надмірні навантаження на стопи (наприклад, при підвищеній вазі);

4.     параліч м’язів гомілки і стопи (поліомієліт або ДЦП);

5.     рахіт;

6.     травми стоп.

Вправи при плоскостопості:

1. Виконувати згинання-розгинання стоп в положенні сидячи. Виконується по черзі, по 5-10 разів кожною стопою.

2. Крутити стопами в різних напрямках по кілька разів. Виконується в положенні сидячи.

3. Виконувати вправу “Гойдалки” – піднятися на носочки – опуститися на п’яти, і так до 10 разів.

4. Ходьба на носочках та на п’ятах .

5. Встати на пальчики і зробити кілька напівприсідання.

6. Піднімати пальчиками ніг різні дрібні предмети : олівці, ручки різної товщини, маленькі кульки, дрібні іграшки.

7. Спробувати захопити олівець пальцями ніг і намалювати що-небудь їм на аркуші паперу.

  8. По кілька разів розсунути і зсунути пальці на ногах.

9. Ходьба спочатку на зовнішній, потім на внутрішній стороні стопи. Виконувати всі ці вправи одразу не варто, достатньо для початку п’яти – шести завдань, з часом кількість можна збільшувати.

    ЗАВДАННЯ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ В ПРОЦЕСІ ПРОВЕДЕННЯ

    КОРЕКЦІЙНО-РОЗВИТКОВИХ ЗАНЯТЬ

    • Підвищення стійкості і опірності організму дитини до несприятливих факторів навколишнього середивища; 
    • розширення біологічних можливостей організму дитини (центральної нервової системи, серцево-судинної, дихальної та інших систем);
    • формування  культурно-гігієнічніх навичок;
    • нормалізація тонусу м’язів дитини через інтеграцію рухової діяльності;
    • загальна релаксація організму та часткова релаксація окремих спастичних м’язових груп;
    • подолання слабкості (гіпотонії, гіпотрофії) окремих м’язових  груп та загальної м’язової гіпотонії;
    • покращення рухливості в суглобах;
    • покращення  м’язово-суглобового відчуття і тактильних (шкірних) відчуттів;
    • формування вестибулярних реакцій (повороти, нахили, перевертання);
    • формування  повноцінних опірних реакцій верхніх кінцівок, тазу та нижніх кінцівок;
    • розвиток статичної та динамічної рівноваги дитини;
    • розвиток загальної та дрібної моторики пальців рук;
    • формування рухових вмінь та навичок;
    • розвиток координації рухів, спритності, витривалості;
    • розвиток відчуття ритму;
    • формування правильної постави, ходи  та корекція порушень їх функцій;
    • корекція плоскостопості та вальгусної деформації стоп;
    • відновлення втрачених або послаблених рухових функцій та працездатності організму дітей з порушеннями опорно-рухового апарату;
    • формування здатності здійснювати комунікацію в різних сферах спілкування з урахуванням мотивації, мети та соціальних норм поведінки.

    Дитині з порушеннями опорно-рухового апарату не потрібні експерименти, їй потрібні комплексний підхід, чітко поставлені цілі, умови для розвитку і звичний спосіб життя.

    РОЗВИТОК РУХОВОЇ СФЕРИ ДІТЕЙ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ ЗАСОБАМИ АДАПТИВНОГО ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

    У вирішені проблем корекції, реабілітації та соціальної адаптації дітей з порушеннями психофізичного розвитку важливу роль в умовах сьогодення відіграють засоби адаптивного фізичного виховання.

             Дисгармогійність розвитку дітей з інтелектуальними порушеннями знаходить свій вияв у нижчому, порівняно з нормою, рівні розвитку фізичних якостей і реалізується  у вигляді рухових порушень. Дослідження вказують на низький рівень розвитку фізичних якостей (показники сили, швидкості, витривалості, гнучкості, точності й статичної рівноваги), координаційних здібностей та дрібної моторики у розумово відсталих школярів у порівнянні з учнями масових шкіл.

              В якості засобів адаптивного фізичного виховання пропоную методику «Алфавіт рухів тіла», складається вона з рухових поз, що образно уявляють рухи абетки.

    Методика «Алфавіт рухів тіла»

             Діти на слух або зорово сприймають назву букви і використовуючи м’язове відчуття і м’язовий рух, зображують цю букву. В данному випадку з’єднуються розумове  уявлення букви і м’язові відчуття, завдяки чому зміцнюються умовні зв’язки в корі головного мозку і згодом буква легко виконується. Це дозволяє активізувати як процес навчання, так і біологічний процес розвитку дитини.

             Після засвоєння дітьми рухів тіла, що зображають окремі букви, можна використовувати їх комплекси. Комплекси, складені із спеціально розроблених рухів тіла, які відповідають певним буквам у послідовності, що легко виконується. Комплекси можуть виконуватися учнями як на уроках фізичної культури, так і під час фізкультхвилинок на загальноосвітніх уроках. Крім того, комплекси можна використовувати на заняттях з лікувальної фізичної культури та логопедії.

    Поради педагогам від вчителя-реабілітолога Базан В.А

    Аеробіка для батьків та дитини з ООП на карантині

    Перебуваючи на карантині, батьки та діти змінюють звичний спосіб життя. В тому числі, зменшують рухову активність. Це, в свою чергу, впливає на настрій та загальний стан організму. Може призвести до зниження імунітету та загострення хронічних захворювань.

    Щоб тримати в себе в формі, зберегти здоров’я та провести час самоізоляції не тільки без негативних наслідків для організму, а і корисно, рекомендую виконувати низку вправ.

    Виконуйте ці вправи кожен день по 2-3 рази. Будьте здорові!

    Ви вранці відчуваєте себе сонною мухою і не можете рухатися? Тоді допоможіть собі та своїй дитині прокинутися і знайти енергію для нового дня! Ніяких екстремальних навантажень і насильства над організмом, просто приємні повільні рухи, які зможуть виконати батьки разом з дитиною з ООП.

    Спочатку просто дихальна вправа лежачи на спині – розкинувши руки і ноги, глибоко дихайте животом. Живіт надувається при вдиху і втягується при видиху. Тепер трохи розігрійтеся – напружте всі м’язи і утримуйте напругу декілька секунд, потім розслабтеся.

    Ліжкова гімнастика – це коли  ви ще ніжитеся під ковдрою. Можна навіть очі не відкривати.

    1. Лежачи на спині,  витягніть руки вгору, а ноги вниз, розтягніть тіло, виростите великими і стрункими;

    2. Перетворюєтеся в місток – руки вздовж тіла,  прогніться дугою, не відриваючи лопатки і стопи від ліжка;



    3. Відчуйте  себе в ролі маятника – згинаючись в талії, тягніться руками по черзі до лівої і до правої ноги, ковзаючи спиною по ліжку;

    • Ще трохи динаміки – велосипедна прогулянка в зручному темпі: покрутіть педалі ногами, лежачи на спині; 
    • Поверніться на живіт, тепер ви – човник: руки витягніть над головою, підніміть плечовий пояс і ноги одночасно.

    А тепер, переходимо до водних процедур. Час, який ми проводимо за чищенням зубів, витратимо з додатковою користю. Ось які вправи можна робити у ванній:

    1. Піднімання на носки;

    2. Перекати з носків на п’яти;

    3. Підйом колін до грудей;

    4. Обертання в тазостегнових суглобах;

    5. Присідання;

    Це не повний список, ви можете додати в нього свої ідеї в залежності від бажаного навантаження та можливостей дитини з ООП. Насправді, як ви вже зрозуміли, в спортивне тренування можна перетворити практично будь-який вид діяльності. Так що вибирайте на свій смак і залежно від необхідних справ і настрою.

    Вчитель-реабілітолог Базан В.А

    Працюючи з дітьми, які мають порушення функцій опорно-рухового апарату, вчителю необхідно враховувати такі моменти:

    • Діти із церебральними паралічами стійко пси­хічно виснажуються, не здатні до тривалого інтелектуального напруження. Для них ха­рактерні розлади емоційно-вольової сфери, що найчастіше проявляються в плаксивості, дратівливості, примхливості. Часто їм влас­тива невпевненість у собі, наївність суджень, сором’язливість, боязкість, які поєднуються з підвищеною чутливістю, уразливістю, зам­кнутістю.
    • Відставання в розвитку мовлення призво­дить до обмеження обсягу знань та уявлень про навколишній світ, утруднює спілкування дітей.
    • Найбільш характерною особливістю особис­тості дитини є риси своєрідного психічного інфантилізму, що проявляється в егоцен­тризмі, лабільності, підвищеній сугестив­ності й залежності від оточуючих. У дітей із церебральними паралічами можуть відзнача­тися патологічні риси характеру: істероїдні, тривожно-недовірливі, невротичні.
    • Для більшості дітей із церебральними пара­лічами характерними є пасивність, млявість, нерішучість, швидка зміна настрою. Вони бо­яться висоти, темряви, самотності.
    • У школі такі діти тривожні, відчувають страх перед усною відповіддю, нерідко в них ви­никає заїкуватість.

    Джерело: Діти з особливостями розвитку в звичайній школі / Автор-укладач Л.В.Туріщева. – Х.: Вид.група «Основа», 2012. – 111 с. (Серія «Психологічна служба школи).