СТОРІНКА ПСИХОЛОГА

Впрпави що допомагають учням заспокоїтись

Коли дитина пережила сильний стрес  її досвіду замало для відновлення контролю над собою, думками та здатністю навчатися. Вправи, про які ми сьогодні поговоримо, допоможуть учням навчитися контролювати емоції.

Дихання та рухи

Навчайте дітей правильно дихати та спонукайте рухатись, адже це допоможе краще зрозуміти своє тіло. Мова йде про дихальні та фізичні вправи, що сприятимуть швидкій нормалізації стану нервової системи. Не забувайте, чим більше вони тренуються, тим легше їм буде звертатися до цих ресурсів під час дискомфортних ситуацій.Найпростіша вправа – глибоке дихання животом. Під час виконання цієї вправи учні стоять прямо, ноги на ширині плечей, очі закриті. Задайте їм ритм рівного глибокого дихання. М’язовий релакс – допомагає дітям відчути своє тіло. Її суть полягає у зумисному напруженні м’язів тіла у чергуванні з розслабленням з голови до ніг.

Малюнки та розмальовки

Процес малювання та розмальовування картинок, як відомо, може стати чудовим заспокійливим. Більш того, такі прості вправи допомагають сконцентрувати увагу та налаштувати на подальшу серйозну діяльність. Дозвольте вашим дітям створити щось прекрасне та відволіктися від хаосу буднів. Така концентрація допоможе дитині відволіктися від саморуйнівних думок після кризових ситуацій (невдача на контрольній, почуття провини через сварку батьків, сварка з другом). Учні можуть самостійно обирати тему малюнка, а можете й ви запропонувати.

Острівець безпеки

У кожної людини є місце, де вона відчуває себе повністю захищеною. Це може бути уявний або ж справжній куточок у будь-якому місці на планеті. Одного разу знайшовши свій острівок безпеки в дитинстві, у дорослому житті будеш повертатися до нього. Нехай діти пригадають, де вони почувають себе у безпеці чи де їм хотілося б бути у моменти, коли тривожно, страшно. Дайте школярам декілька хвилин, аби відчути себе повністю захищеними чи просто спокійними у тому чарівному місці. Є діти, котрі не можуть знайти нічого подібного? Запропонуйте їм уявити приємні речі: галявина у лісочку біля струмка, пляж біля тихого моря тощо.

Практичний психолог Боричевська Т.І

Чим можна допомогти батькам дітей з особливими освітніми потребами

Що стосується змісту психологічного супроводу для батьків, то насамперед це актуалізація ресурсів, відновлення почуття спроможності розв’язувати проблеми. Формуванням позитивних установок батьків щодо можливостей дитини краще зайнятися ще до початку навчального року. Точно в школі у дитини будуть якісь труднощі, непорозуміння, конфліктні моменти, але, попри все це, важливо бачити позитивні зрушення, навіть незначні, змістити акцент з труднощів на успіхи. Важливе формування відповідальної батьківської позиції. Наявність тьютора, асистента не звільняє від обов’язку допомагати дитині вчитися, адаптуватися в школі. Важливо також допомогти встановити ресурсні соціальні зв’язки: знайти групи підтримки, батьків інших дітей з ООП. Можливо, у школі вже є старші діти в інклюзивних класах, які захочуть спілкуватися з новачками, або ж можуть зустрітися родини.Батькам інших дітей у класі варто пояснити, як делікатно пропонувати допомогу. Фрази на кшталт «Ви героїня! Як Ви з цим живете! Як Вам важко! Я розумію, що Ви відчуваєте» — не дуже правдиві й тактовні. Значно краще запитати про те, яка допомога потрібна, що можна розповісти школярам про особливості дитини. Можливо, є книга, мультфільм, фільм, які допоможуть. Також варто розповісти про те, як проходить день дитини, які в неї звички, захоплення — усе, що допоможе потоваришувати.

Підготувала практичний психолог Боричевська Т І

Як розвинути соціальні навички у дитини

Батьки засмучуються, коли бачать, як їхні діти не можуть поділити між собою іграшку або не можуть знайти собі друзів. Якщо у дитини розвинені соціальні навички, вона може впоратися з такими складними ситуаціями. Соціально адаптовані діти знають, як заводити друзів, гратися, починати бесіди з однолітками і дорослими.

Соціальний навик 1. Уміння попросити: «Можна мені погратися з вами?»

Дитині буває нелегко підійти до інших дітей і попросити погратися з ними. Зрештою, діти можуть відповісти: «Ні». Страх відмови може перешкодити дитині навіть спробувати, і тоді вона упустить задоволення від гри з однолітками, а також можливість навчитися чомусь новому в процесі гри.

Дитина досягає найбільшого успіху, коли вона спочатку з’ясовує, чим займається група однолітків, потім з’ясовує, чим вона може бути корисною, а потім пропонує приєднатися до гри. Наприклад, якщо діти грають у школу, вона може запитати: «Можна, я буду учнем?»

Як допомогти дитині. Поспостерігайте разом з дитиною, як граються інші діти. Ставте їй навідні запитання: «Як ти думаєш, для чого Саша використовує кубики? Чи достатньо у нього кубиків, щоб він поділився ними з тобою? Можливо, нам потрібно пошукати ще кубиків, щоб ти міг пограти з Сашею?»

Запропонуйте дитині погратися з кимось удвох. Для неї це буде простіше, ніж вливатися у велику групу.

Соціальний навик 2. Уміння вести розмову

Дітям зазвичай потрібна певна практика, перш ніж вони навчаться вести бесіду – говорити по черзі, не перебивати і слухати співрозмовника. Дітям-інтровертам потрібно, щоб хтось почав розмову і підтримував її. Екстраверти, навпаки, повинні навчитися не перебивати співрозмовника і дати йому можливість висловитися.

Як допомогти дитині. Хорошим способом розвинути у дитини даний навик є приклад батьків і рольові ігри. Покажіть дитині, як правильно спілкуватися, розмовляючи з нею якомога частіше.

Запитуйте її думку з різних приводів і проявляйте щирий інтерес до того, що вона говорить. Якщо її мова занадто довга, обережно поверніть її до теми розмови.

Грайте в ігри, у яких кожен робить свій хід по черзі.

Гіперопіка

Гіперопіка – це коли батьки приділяють занадто багато уваги своїм дітям. Дехто вважає такий підхід правильним способом ростити дитину, тоді як інші ставлять усю нашу систему виховання під питання. Термін “гіперопіка” охоплює значно більше понять. Гіперопіка та надмірний захист. Найдивнішою особливістю цього типу поведінки та підходу до виховання є те, що батьки беруть участь у кожному аспекті життя своїх дітей: спортивних заняттях, навчанні, хобі, друзях…Гіпербатьки вважають, що вони найкращі в світі та виховують своїх дітей правильніше за інших. Однак справжній емоційний та особистий баланс їхніх дітей може бути дуже далеким від того, що таке щастя для самої малечі.

Наслідки гіперопіки: розчарування

У батьків може бути чітке уявлення про те, якою повинна бути ідеальна дитина, і вони вважають себе запорукою або відправною точкою для цього. Але час минає й мати чи батько починають усвідомлювати, що діти не завжди відповідають їхнім ідеалам, і це призводить до відчуття розчарування. Коли дитина бачить розчарування в очах своїх батьків, вона почується невдахою або гіршою за інших.

Наслідки гіперопіки: тривога та стрес

Також варто взяти до уваги, що гіперопіка завжди супроводжується “виховною гіперактивністю“. Досить часто батьки віддають своїх дітей на різні додаткові гуртки, навіть якщо вони зовсім не подобаються малечі. Поступово це починає заганяти їх у стрес, а рівень тривоги стає схожим до того, що переживають дорослі. Батьки, які занадто опікуються своїми дітьми, дуже важко переносять їхні помилки. Вони роблять усе можливе, щоб виховати відповідальних людей, які мають імунітет до помилок і невдач.

Наслідки гіперопіки: нездатність до поразки.

У житті кожної дитини повинні бути миті, коли вона зазнає поразки. Так малеча зможе навчитися з власних помилок. Діти, які виросли під гіперопікою, самі стають собі суддями. Ви поставили планку настільки високо, що коли вони усвідомлюють її нереальність, то занурюються в депресію та починають руйнувати себе. Одним із найсерйозніших наслідків гіперопіки, є те, що діти у віці від 7 до 12 років майже не знають, що таке гратися на вулиці та спілкуватися зі своїми друзями. Вони нещасливі. Ви розумієте, що виховувати дитину – це, перш за все, захищати її. Однак захист повинен базуватися на перелічених далі принципах. Захищайте їх так, щоб вони почувалися в безпеці, а не “підлеглими”. Батьківство відповідно до правильних установок означає визнавати свою дитину та сприяти розвитку її позитивного самосприйняття. Якщо батьки ставляться до дитини як до особистості та захищають її, вона матиме кращу самооцінку, не буде боятися вирости, стати зрілою та відповідальною. Захищайте їх, даючи поради, але дозволяйте робити власні помилки. Захищайте своїх дітей, щоб вони не страждали від розчарувань, і не давайте їм зійти з правильного шляху, але завжди заохочуйте особистий вибір і дозволяйте робити власні помилки, щоб вони могли з них навчитися. Захищайте їх так, щоб вони знали, що ви завжди поруч. Ваша роль та сила зв’язку з дитиною неоціненні, особливо в перші роки. Але як тільки їй виповниться сім або вісім, прийшов час зробити величезний крок у напрямку зрілого життя. Саме тоді вони починають відстоювати власні права та формувати розуміння справедливості та моралі. На цій хаотичній стадії перед початком підліткового віку діти можуть почати приймати рішення, які вас дивуватимуть. Завжди слухайте їх та вчіть кожного дня, що для того, щоб бути вільними, вони повинні бути відповідальними. Адже привілеї завжди передбачають і певні обов’язки. Потрібно сприяти типу навчання, який базується на досвіді, а не на гіперопіці. Гіперопіка позбавляє дітей права голосу і ставить перед ними ідеальні цілі, які неможливо досягнути. Ніколи не забувайте про це. Про це варто пам’ятати.

Розлад дефіциту уваги та гіперактивності

 

Розлад дефіциту уваги та гіперактивності — це не “погане виховання”, а особливість дитини, яка впливає на здатність себе контролювати. РДУГ — це порушення розвитку нервової системи. 

Причини гіперактивності у дітей:

– Генетична обумовленість, в основному по лінії батька;

– Органічні ураження головного мозку (несприятливий перебіг вагітності; недоношеність; черепно-мозкові травми і інтоксикації дитини);

– Несприятливі умови соціальної ситуації розвитку (в родині, школі);

– Морфологічні особливості головного мозку, особливо лобових відділів.

Ранні прояви синдрому гіперактивності:

У 1-2 роки гіперактивність може проявлятися підвищеною нервозністю дитини, дратівливість, плаксивість, порушеннями сну.

У 3-4 роки вже може спостерігатися порушення дрібної моторики, імпульсивність, агресивні прояви.

Але, як правило, батьки починають звертатися до фахівця тільки на момент підготовки дитини до відвідування школи і / або на початковому етапі навчання. Гіперактивність, якщо вчасно не почати корекційну роботу, небезпечна тим, що призводить до поступової соціальної дезадаптації дитини.

Синдром може мати різні прояви:

  • Неуважність, розсіяність, нездатність зосередитися.
  • Постійна рухливість, куйовдження волосся, чухання потилиці, в дітей — спроби залізти куди не можна та пересування кімнатою.
  • Погано керована імпульсивність

ПОРАДИ

БАТЬКАМ Які виховують дітей з РДУГ

* Усі зусилля батьків мають бути спрямовані на зміцнення здоров’я дитини та правильне поводження з нею.

* У взаєминах із дитиною підтримуйте її щоразу, коли вона цього заслуговує, помічайте її успіхи. Уникайте повторення слів «не треба», «не можна». Розмовляйте спокійно, стримано, м’яко. Давайте дитині тільки одне завдання на певний проміжок часу, щоб вона могла його завершити.

* Заохочуйте дитину до видів діяльності, що потребують концентрації уваги.

* Дотримуйтеся чіткого розпорядку дня.

* Уникайте скупчення людей.

* Під час ігор обмежуйте дитину лише одним партнером. Уникайте неспокійних, галасливих друзів. Оберігайте дитину від утоми, оскільки це призводить до зниження самоконтролю й зростання гіперактивності.

* Давайте дитині можливість витрачати надмірну енергію. Корисно: щоденна фізична активність на свіжому повітрі, тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.

* Спілкуйтеся з іншими батьками, які мають таку саму проблему.

* Зробіть усе можливе для підвищення самооцінки дитини, адже через дефіцит уваги вона може неправильно розуміти вказівки та іншу інформацію, тому всі безупинно їй роблять зауваження. Через це в неї занижена самооцінка.

* Підтримуйте дитину в усьому, у чому вона сильна, особливо в спорті й позашкільних заняттях. Не допускайте, щоб уроки займали весь вільний час дитини. Гратися й рухатися для неї не менш важливо.

* Коли дитина виконує домашнє завдання, поруч не повинно бути іграшок, щоб вони не відволікали уваги.

* Для гіперактивної дитини дуже важливим фактором оздоровлення є сон та повноцінне харчування.

* Дитина повинна якомога менше дивитися телевізор. Відомо, що телевізор негативно впливає на нервову систему дітей. День без телевізора— і дитина більш врівноважена, спокійна.

* Навчайте дитину аналізувати, що для неї є небезпечним, які можуть бути наслідки. Не намагайтеся керувати дитиною за допомогою крику.

        ВПРАВИ ДЛЯ ДІТЕЙ З ГІПЕРАКТИВНІСТЮ

  1. Попросіть малюка згадати, як каже корова, жаба, собака. Або показати свою руку, ніс, коліно. Дитині старшого віку запропонуйте порахувати від 1 до 20, а потім від 20 до 1.
  2. Запропонуйте дитині уявити себе китом. Нехай вона зробить глибокий вдих і пірнає на глибину. Киту можна давати доручення плавати до різних материків або шукати щось на дні.
  3. Замри-відімри. Варіацій цієї гри безліч. Наприклад, по команді «День» дитина стрибає, грає, а по команді «Ніч» прикидається сплячою. Або нехай малюк уявить, що він мишка і бігає-грає, поки ви не скажете «Кішка йде». Замість словесної команди можна давати звукову – плескати в долоні або дзвонити у дзвоник. З дітьми старшого віку пограйте в « Море хвилюється».
  4. Шторм-штиль. Варіація попередньої гри. Не вимагає повного завмирання, але «штиль» – це тихі, плавні рухи, шепіт.
  5. Попросіть дитину виконати складний рух, який вимагає зосередженості (провести пальцем по намальованому лабіринту, провести машину за мотузочку між кеглями).
  6. Попросіть дитину закрити очі і сидіти нерухомо, чекаючи певного сигналу. Наприклад, коли втретє продзвенить дзвінок. Або попросіть дитину щось зробити з закритими очима (скласти пірамідку, поставити машинку на підвіконня зібрати з підлоги кубики).

НЕ ВЧІТЬ ДИТИНУ МАЛЮВАТИ! 10 АРГУМЕНТІВ ВІД АРТ-ТЕРАПЕВТА, ЧОМУ ДИТИНУ ДО 8 РОКІВ НЕ ВАРТО ВЧИТИ МАЛЮВАТИ

“У становленні людини важливою частиною процесів розвитку особистості є розуміння образів, символів і форм, які створюються нашою психікою для гармонізації. Те, що дитину починають вчити малювати, – це найбільша помилка. Ми закриваємо дитині шлях до самопізнання і саморозуміння. Адже через свій малюнок набагато легше зрозуміти і пізнати себе, що апріорі стає неможливим, коли з самого дитинства нас вчать придивлятися до інших.

Звичайно, багато хто скаже, як же дитина повинна бачити речі правильної форми і в правильних кольорах. Поняття “правильно” саме по собі абстрактне. Адже небо не завжди блакитне, а сонце далеко не жовте. Якщо уважно придивитися, то ви і самі побачите в небі понад 30 відтінків різних кольорів. Але ваша дитина може цього не побачити, якщо з самого дитинства не давати їй вибору побачити самій те, що хоче побачити вона сама. Отже, я як психолог майже з 16-річним стажем роботи, можу сміливо стверджувати: “вчити малювати не можна !!!” А якщо вчити професійно, то в художніх школах і після 8 років.

Наведу ряд аргументів, чому вчити малювати дитини до 8 років шкідливо:

  1. Колір і форма, лінії на аркуші паперу є способом самовираження дитини, і як тільки матуся починає коментувати, що сонечко має бути круглим, дивлячись на квадратне сонечко дитини, вона тут же знайде інший спосіб самовираження, і це будуть капризи, крики і т.д .
  2. У період дошкільного віку, коли у дитини проходить дуже тонкий і важливий етап дорослішання – соціалізація, малюнок дасть вам зрозуміти можливі труднощі і переживання з цього приводу. Але тільки якщо ви не забороняли малювати дитині те, що вона хоче. Наприклад: одна мама, у якої дитина дуже агресивна до інших, пишається тим, що завжди забороняла малювати війну і бійки. Так ось дитина і принесла все, що мога залишити на аркуші паперу, в реальні соціальні відносини зі світом.
  3. Дитина має право на свій сюрреалізм, тому виправляти малюнки дитини, пробувати робити їх більш красивими або правильними категорично не можна. Якщо дитина звикне до такої позиції, то помилки в дорослому житті теж будете виправляти ви.
  4. Кожен випадковий малюнок дитини – це позбавлення від негативних станів, емоцій, які вона не змогла висловити, енергії, яку нікуди скинути. Тому, коли батьки починають допомагати з сюжетами, то несвідомо блокують психологічний канал, за допомогою якого дитина може стабілізувати свій психоемоційний стан. Можна допомогти дитині з вибором сюжету тоді, коли вона дуже цього просить, і то тільки чарівної фразою – «Малюй, що хочеться малювати».
  5. Наступне важливе запитання, яке задають батьки: чим малювати дитині? Адже прекрасно мати 64 красивих фломастера, які дають дуже чітку і тонку і рівну лінію. Але якщо розглядати малювання як форму самодопомоги, то тільки малювання рідкою фарбою, яка легко змішується і дає можливість експериментувати з формою і різним кольором, та ще воскові олівці, дають ефект справжнього терапевтичного простору в малюнку.
  6. Ніколи не критикуйте і не порівнюйте малюнки дитини з іншими. Через прийняття продукту творчої діяльності вашого малюка ви приймаєте процес його становлення як особистості. Адже логіка дитини така: якщо малюнок поганий, значить і я для мами погана. Тому не бійтеся перехвалити дитину, адже кожен малюнок – це частинка прояву душі вашого маленького дива, його індивідуальності й неповторності.
  7. Важливо зауважити, що процес малювання для дітей – це спосіб самопізнання, і дуже важливо не втрачати такий важливий психологічний і педагогічний інструмент, як малюнок. Прості запитання до дитини: “Хто намальований на малюнку? Який він? Що він робить? В якому він настрої?” – Дають можливість батькам заглянути в душу дитини і побачити можливі проблеми.
  8. Світ фантазій і казок, який відбивається на малюнку, розкриває для дитини нові горизонти власної уяви, і це дуже значуща сфера життєдіяльності дитини. Якщо батьки постійно повертають дитину в сувору реальність, це значно зменшує здатність фантазувати у дітей, збіднюється інтелектуальний розвиток особистості, знижуються можливості креативного, образного мислення. Але ж самі подумайте: перед тим, як чомусь з’явитися в реальності, це щось з’являється у когось в фантазії. Не вбивайте в своїй дитині творця!
  9. Важливо сказати те, що сама дитина починає пишатися собою, коли бачить продукти своєї творчості в малюнках, що є найкращим засобом для психологічної профілактики невротичних розладів особистості, тривог, страхів і низької самооцінки. Я як ви будете пишатися ви своєю дитиною, ні в казці сказати, ні пером описати.
  10. Малюнок є найпершою формою самовираження людства і найдавнішим засобом соціалізації. Наскальні малюнки передають нам весь шлях розвитку суспільства і цивілізації, так дайте ж своїй дитині пройти свій шлях розвитку в малюнках.